Поезія
| ← попереднє |
Спокута І плине час і гаснуть тіні
Та усмішка твоя цвіте.
Тобі єдиній, матері й дружині,
Все найдорожче і святе.
…Ось і з’єднались дві дороги,
Що приведуть нас аж до Бога.
Там за небесним небокраєм
Бог наші души повінчає
Як ти хотіла за життя.
А каяття? –
Його не буде:
Бо ж ми несли добро меж люди.
Жили в любові щирій,
А зараз відлітаєм в вирій.
|
наступне → |